Шановні партнери та клієнти, Київський кабельний завод «ЄВРОПАН» виготовляє високоякісне сертифіковане низьковольтне електрощитовое обладнання за стандартними та індивідуальними схемами Замовника і пропонує своїм клієнтам широкий асортимент систем і компонентів для електрифікації різноманітних об’єктів.

Продукція призначена для використання в цивільному та промисловому будівництві, інфраструктурі розподілу електроенергії, виробництві, машинобудуванні, сільському господарстві тощо.

Завод має власний цех з виготовлення щитового обладнання та здійснює збірку щитів будь-якої складності для будь-яких об’єктів за індивідуальними проектами. Наші досвідчені фахівці прорахують потужність ліній та підберуть комплектуючі, що відповідають параметрам саме Вашої мережі! За бажанням клієнта електрощитове обладнання може комплектуватися апаратурою різних марок: ETI, EATON, Hager, Schneider Electric, E.NEXT та інших. Фахівці компанії допоможуть оптимально підібрати необхідне обладнання та адаптують його для будь-якого цінового сегмента без втрати якості!

Усе наше електрощитове обладнання має сертифікати якості та відповідає ДСТУ і світовим стандартам, що діють в енергетичній галузі.

Київський кабельний завод «ЄВРОПАН» постійно вдосконалює і модернізує свою продукцію, розробляє нові серії щитів, що відповідають вимогам ергономічності, безпеки та зручності згідно з розробленими Технічними Умовами. А пряма інформаційна підтримка та лояльність партнерів допомагають нам постійно покращувати споживчі якості продукції та коригувати асортимент відповідно до вимог ринку.

Застосування сучасного обладнання, найкращі комплектуючі, постійний контроль якості в процесі виробництва та відповідність готового виробу нормам ПБЕ гарантують зручність і безпеку при пусконалагоджувальних роботах, обслуговуванні та експлуатації.

Високоосвічені інженери та кваліфіковані співробітники заводу нададуть грамотну консультацію з технічних питань, допомогу із замовленням, з урахуванням існуючого завдання, та технічну підтримку після відвантаження і введення обладнання в експлуатацію.

Уся продукція має термін гарантії та постачається з паспортом виробу.

Кожне замовлення на електрощитове обладнання ми реалізуємо у найкоротші терміни! Незалежно від того ви будуєте, проектуєте, експлуатуєте чи обслуговуєте будівлі або ж інші об’єкти інфраструктури, пам’ятайте, обираючи електрощитове обладнання надійного вітчизняного виробника ТОВ «ЄВРОПАН», Ви забезпечуєте максимальну безпеку об’єктів, надійність та оптимальну адаптацію пристроїв.

Електрощитове обладнання Київського кабельного заводу «ЄВРОПАН» це гарантована якість за найкращими цінами на ринку.

За консультацією або для замовлення прорахунку звертайтеся за телефоном (044) 501-28-55.

Однією з основних проблем сучасної енергетики є проблема її джерел. Як відомо, населення планети Земля поступово зростає, а з ним зростає і споживання електроенергії. На сьогоднішній день близько 90% усієї енергії людство отримує за рахунок органічних видів палива – нафти, вугілля та газу. Ці джерела енергії прийнято називати невідновлюваними, оскільки швидкість їх нагромадження в надрах Землі приблизно у 106 разів менша швидкості їх витрачання. Зменшення запасів паливних корисних копалин стимулює людство до пошуку ефективних способів використання альтернативних джерел енергії. Зокрема, тепла Землі, енергії сонця, вітру, океану, припливів та відпливів, біогазу тощо.

Одним з найбільш перспективних джерел відновлювальної електроенергії є пряме перетворення сонячного випромінювання в електрику в напівпровідникових сонячних елементах.

Загальновідомо, що сонце випромінює величезну кількість енергії та є майже невичерпним її джерелом. За підрахунками деяких вчених, воно щодня продукує енергію, яку людство використовує протягом цілого року, а тому такої кількості енергії має вистачити на сотні і навіть тисячі років! Крім того, це екологічно чиста енергія, що з урахуванням все наростаючого обсягу екологічних проблем, пов’язаних з використанням традиційних енергоресурсів, тільки сприяє розвитку сонячної енергетики.

Перетворюється енергія сонячного випромінювання на електрику у так званих сонячних електростанціях. Їх основу формують сонячні панелі (які також називають сонячними батареями або фотоелектричними модулями) та інвертор напруги. Сонячні панелі поглинають сонячне світло та перетворюють його на електрику, а інвертор перетворює постійний струм у змінний, а потім подає енергію в електромережу. Цю корисну електроенергію можна використовувати безпосередньо для живлення приладів або зберігати в батареї та використати пізніше, коли сонце не світить.

Обов’язковим елементом будь-якої сонячної електростанції є сонячні кабелі. Вони призначені виключно для застосування у фотоелектричних системах та використовуються для з’єднання сонячних панелей та інших електричних компонентів фотоелектричної системи. Характеризуються високою механічною міцністю, стійкістю до ультрафіолетового випромінювання та озону, хімічних речовин і олій, витримують високі температури та сурові погодні умови, мають чудові вогнезахисні властивості, поширюють дим з низькою потужністю і містять нульовий або низький рівень галогенів.

Нерідко, встановлюючи сонячну електростанцію, інвестори обирають найкращі модулі та інвертори, але не звертають належної уваги на кабелі, забуваючи, що саме їм ми завдячуємо ефективною та безпечною роботою фотоелектричної установки. Тож дозвольте представити вам один з найвідоміших, найякісніших та найнадійніших сонячних кабелів – Solar H1Z2Z2-K.

Виготовлений відповідно до суворого європейського стандарту EN 50618, ретельно протестований шляхом тривалих випробувань та сертифікований акредитованою лабораторією, SOLAR H1Z2Z2-K виробництва Київського кабельного заводу «ЄВРОПАН» призначений спеціально для сонячних установок. Його робоча напруга 1,5 кВ постійного струму, максимально допустима напруга постійного струму – 1,8 кВ та номінальна напруга 1,0/1,0 кВ змінного струму. Серцевина кабелю – це гнучка багатодротяна жила з м’якого лудженого мідного дроту, укладена в двошарову поліетиленову оболонку, що надійно захищає кабель від атмосферних впливів: снігу, дощу, озону, температурних коливань та ультрафіолетового випромінювання.

Кабелі SOLAR H1Z2Z2-K призначені для з’єднання фотоелектричних модулів між собою, з’єднання вузлів модулів з інвертором, а також для підключення джерел живлення у фотогальванічних електричних установках. Завдяки своїй високій стійкості до навколишнього середовища вони підходять для підключення будь-якого типу фотоелектричних систем, від панелей, встановлених на дахах будинків до великих сонячних електростанцій. Використовуються для внутрішніх та зовнішніх стаціонарних установок, а також всередині трубопроводів та систем.

Довговічні, стійкі до механічних навантажень та впливу погодних явищ, у випадку пожежі не розповсюджують горіння і виділяють мінімальну кількість токсичних речовин, диму та газів. Підходять для постійного використання поза приміщеннями протягом тривалого часу, у мінливих та суворих кліматичних умовах.

До кабелів для сонячних панелей висувають особливі вимоги. Термін їх експлуатації повинен бути не меншим терміну служби всієї фотоелектричної системи, а це приблизно 25-30 років. І протягом цього часу струмопровідні жили повинні залишатися цілими при екстремальних температурах навколишнього середовища. Тому, кабелі SOLAR H1Z2Z2-K, виробництва ТОВ «ЄВРОПАН» розроблені та випробувані для роботи за нормальної максимальної температури провідника +90°C і температурі навколишнього середовища до +60°C, що забезпечує термін служби кабелю не менше 30 років. А от при температурі провідника +120°C і максимальній температурі навколишнього середовища +90°C, час роботи кабелю скорочується до 20 000 год, що приблизно відповідає строку у 2 роки і 3 місяці.

Температурний діапазон експлуатації SOLAR H1Z2Z2-K знаходиться в межах від -40°С до +90°С. А допустима температура при прокладанні кабелю становить від -25°С до +60°С.

Під час виробництва кабелів SOLAR H1Z2Z2-K Київський кабельний завод «ЄВРОПАН» використовує матеріали найвищої якості, а працівники акредитованої лабораторії ретельно слідкують аби кінцевий продукт пройшов суворий контроль якості на відповідність стандарту EN 50618.

На сьогоднішній день сонячна енергія є одним із найбільш ефективних джерел відновлюваної енергії, а технології, що постійно розвиваються вже зараз перетворили її на багатомільярдну, швидкозростаючу галузь, яка продовжує підвищувати свою рентабельність і має найбільший потенціал серед усіх відновлюваних джерел електроенергії. Сонячна енергія може використовуватись як для приватних домогосподарств, так і у промисловому масштабі. А окрім самозабезпечення екологічно чистою електроенергією, встановлення сонячних електростанцій дозволяє їх власникам продавати надлишки виробленої електроенергії за державною програмою закупівлі електроенергії «Зелений тариф», що у свою чергу сприяє швидкій окупності станцій та дозволяє в майбутньому отримувати стабільний дохід у євровалюті. Тож якщо ви вирішили встановити власну домашню сонячну електростанцію, або професійно займаєтесь проектуванням фотомодульних станцій, фахівці кабельного заводу «ЄВРОПАН» радо допоможуть вам обрати якісний сонячний кабель H1Z2Z2-K, виготовлений на базі інноваційного обладнання для монтажу моно- і полікристалічних панелей мережевих, автономних та гібридних систем СЕС. А також підібрати потрібний переріз кабелю з урахуванням довжини траси, способу прокладання, температури та інших факторів аби забезпечити тривалу і безперебійну роботу вашої сонячної електростанції.

Сьогодні ми відзначаємо важливе державне свято – День Конституції України. Конституція України є Основним Законом нашої держави, ухваленим 28 червня 1996 року. Вона закріпила правові основи незалежної демократичної держави, наш суверенітет і територіальну цілісність, ідеали справедливості та рівності, і зрештою стала символом багатовікової боротьби українського народу за право мати свою власну незалежну державу.

Зараз ми знову змушені зі зброєю в руках захищати нашу країну, кордони, мову та суверенітет. Ми палко відстоюємо свої конституційні права жити і працювати на рідній землі та господарювати у своїй країні.

У цей урочистий день зичимо Україні найголовнішого – миру і незалежності, віри та перемоги!

Все буде Україна!

 

Як не існує в світі єдиного стандарту напруги та частоти електроенергії, так не існує і єдиного стандарту електричних розеток та вилок до них. У більшості країн останні розвивалися абсолютно незалежно від інших, а компанії-виробники електроприладів пропонували ринку власні роз’єми, що в подальшому призвело до їх стандартизації в конкретних регіонах. Саме з цієї причини вилки і розети різних країн здебільшого не сумісні між собою, а негласним правилом є використання перехідників, адаптерів і трансформаторів. Це дозволило людям не лише використовувати імпортну техніку, а й користуватися власною за межами країни.

На сьогоднішній день існує близько 15 різноманітних типів вилок і настінних розеток, що використовуються у різних куточках світу. Вони бувають різних форм, розмірів, номінальної напруги та струмів, мають різні типи роз’ємів та стандартні назви. І переважно кожен тип використовують у певних регіонах.

У 1998 році Міністерство торгівлі США присвоїло кожному типу позначення латинськими літерами. І хоча у світі існує кілька класифікацій типів розеток та вилок, саме ця класифікація є зараз прийнятою у всьому світі. Тож давайте детальніше розглянемо кожен з них.

У США, Канаді, Японії та Центральній Америці використовуються побутові настінні розетки двох типів: незаземлений тип A (NEMA 1-15) та заземлений тип B (NEMA 5-15).

Тип А

Тип А – це американська електрична розетка без заземлення, винайдена в 1904 році Харві Хаббеллом II. Тип відомий також як NEMA 1-15 і розрахований на 15 А.

Вилка цього типу має два плоскі леза товщиною 1,5 мм, довжиною 15,9–18,3 мм та відстанню між ними 12,7 мм і є стандартною у більшості країн Північної та Центральної Америки, Японії, а також інших країнах, де напруга становить 110 В.

Вилки типу A, як правило, поляризовані і можуть бути вставлені лише одним способом, оскільки їх штирі мають різну ширину (7,9 мм і 6,3 мм). У японському варіанті контакти вилки мають однаковий розмір і пристрої з японською штепсельною вилкою можна використовувати в американських розетках, але не навпаки.

З 1965 року незаземлені розетки типу А більше не дозволені в нових будівлях США та Канади, але все ще зустрічаються у старих будинках цих країн.

Тип B

Тип В – це американська розетка з заземленням. Міжнародне позначення американського типу B – NEMA 5-15, канадського типу – CS22.2, n 42 (CS = Canadian Standard). Максимальний струм – 15 А.

Від типу А відрізняється наявністю додаткового U-подібного контакту заземлення в розетці та третього штекера у вилці.

Вилка типу В має два плоскі леза товщиною 1,5 мм, розташовані на відстані 12,7 мм один від одного, довжиною 15,9–18,3 мм та шириною 6,3 мм. Заземлювальний контакт має діаметр 4,8 мм та на 3,2 мм довший двох пласких контактів, тому пристрій заземлюється перед підключенням живлення. Вилки типу А можна підключати до розеток типу B, але не навпаки.

Вилки типів A і B не ізольовані (тобто стрижні контактів не мають чорного покриття до корпусу вилки, як у типів C, G, I, L або N ), а розетки не втоплені в стіну. На практиці це означає, що якщо вилка витягнута наполовину, її штирі все ще підключені до розетки. Відстань між розеткою та частково вийнятою вилкою досить велика, щоб можна було торкнутися контактів пальцями або металевим предметом. З цієї причини розетки типу A і B вважаються небезпечними.

Розетки типу A і B живляться від напруги 100-127 Вольт, всі інші типи, за винятком N, живляться напругою 220-240 Вольт. А тип N працює від напруги 100-240 Вольт.

Тип В використовується зазвичай в тих же країнах, що й роз’єм типу А. В Америці він користується великою популярністю, а в Японії поширений значно менше. Найбільш відомими країнами світу, де використовуються розетки і вилки типів A і B є: США, Канада, Мексика, Багами, Домініканська республіка, Колумбія, Венесуела, Гватемала, Сальвадор, Перу, Тайланд, Куба, Тайвань, Філіппіни та Японія. Але при цьому важливо пам’ятати, що в деяких з цих країн поширені також інші стандарти.

У Європейському Союзі та країнах колишнього СРСР звичними є вилка та розетка зовсім іншої форми – це так званий тип C.

Тип С

Тип C (Europlug) – це європейська розетка без заземлення, що має два круглі паралельні між собою контакти. Саме цей тип довгий час був найпопулярнішим в Європі і досі зустрічається у всіх європейських країнах, за винятком Великої Британії, Ірландії, Кіпру та Мальти, а також поширений в країнах колишнього СРСРС.

Тип також широко відомий як Europlug. Міжнародне позначення – CEE 7/16. Розрахований на максимальний струм – 3,5 А.

Розетки типу С – це старий і незаземлений варіант нових типів E, F, J, K, L, N і O, які нині активно використовуються у різних європейських країнах. На сьогоднішній день у більшості країн в новобудовах вимагається встановлення розеток із заземленням, тому розетки типу С повсюдно перестали встановлювати, а існуючі замінюють типами E, F, H, J, K, L, N або O (в залежності від країни).

Втім, сказане стосується тільки розеток типу С, вилки ж цього типу продовжують залишатися найбільш широко використовуваними на міжнародному рівні.

Загалом існує дві версії вилок типу С: з діаметром контактів 4 мм і 4,8 мм. Перша, значно більш розповсюджена, має два круглі контакти діаметром 4 мм і довжиною 19 мм. Контакти мають ізольовані гільзи завдовжки 10 мм. Вони трохи сходяться, але відносно гнучкі, що дозволяє вилці стикуватися з будь-якою розеткою, яка приймає круглі контакти 4,0-4,8 мм з міжцентровою відстанню 17,5-19 мм. Вилка зазвичай обмежена для використання у додатках класу II, що вимагають 2,5 ампер або менше.

Друга, менш використовувана версія вилки типу C (CEE 7/17), має не ізольовані контакти діаметром 4,8 мм і довжиною 19 мм та розрахована на 10 А або 16 А. Прилади, що не вимагають заземлення, але споживають багато енергії (наприклад, фени, обігрівачі для ванних кімнат, пилососи тощо), майже завжди комплектуються саме такою вилкою.

Вилки типу C і досі використовуються майже у всіх країнах Європи, крім вже згаданих Великобританії, Ірландії, Мальти та Кіпру, а також у різних частинах світу. Усі вилки типу С ідеально підходять до нових розеток E, F, J, K або L. Вилка типу C розрахована на 2,5 А ідеально підходить також до типів N та O. А от 16-амперна версія вилки типу C несумісна з розетками типу N, які використовуються в Бразилії та Південній Африці з через форму вилки, оскільки розетки типу N мають утоплену шестигранну форму та підходять тільки для вилок шестикутної форми.

Тип D

Тип D – це застарілий британський стандарт з трьома круглими контактами, розміщеними у формі трикутника, при цьому один з контактів товстіший за два інші. Центральний штекер заземлення має діаметр 7,1 мм та довжину 20,6 мм, а два круглі контакти виконані діаметром 5,1 мм, довжиною 14,9 мм на відстані 19,1 мм. Цей стандарт розеток використовувався у Великобританії до 1962 року. А сьогодні застосовується переважно в Індії та Непалі, а також в Намібії, Танзанії, на Шрі-Ланці і у старих будинках Великобританії та Ірландії.

Міжнародне позначення – BS 546 (BS = British Standard). Максимальний струм – 5 А.

Тип D дуже подібний до типу М, але має тонші штекери, тому вилки типу D можуть використовуватися для розеток типу M, але не навпаки. Слід зазначити, що тип M в Індії та Непалі використовується паралельно із типом D для потужніших приладів, оскільки розрахований на 15 ампер.

Існує також ненавмисна сумісність між розетками типу D та різними європейськими вилками. Так, вилки типу С хоч і мають центри штирів розташовані ближче один до одного ніж вилки типу D (17,5–18,6 мм проти 19,1 мм), але завдяки еластичності своїх контактів часто без особливих зусиль входять у розетки типу D. Однак слід пам’ятати, що біля основи штирі нееластичні, а також довші за штирі типу D, тому вилку С типу не можна повністю вставити в розетку D типу. Така комбінація не завжди забезпечує належний контакт і може викликати іскріння в розетці та призвести до короткого замикання.

Також до розеток типу D можна вставити європейську вилку E/F, проте слід усвідомлювати, що таке використання є абсолютно небезпечним. Центри контактів вилок типу E і F трохи ближче один до одного ніж у вилок типу D (19 мм проти 19,1 мм), але, на відміну від євровилок типу С, вони не мають гнучких штирів і їх потрібно буквально вштовхнути в розетку. Таке неправильне використання є величезною загрозою безпеці з низки причин. По-перше – на відміну від типу C – вилки E та F повинні бути заземлені, але коли вони використовуються з розетками типу D, це не так. Тому у разі такого поєднання отримаємо розетку, що іскрить і автомат захисту, що регулярно спрацьовує. Крім того, вилки типу E і F мають довші контакти ніж у вилок типу D (19 мм проти 14,9 мм) і, як наслідок, не можуть бути повністю вставлені в розетку D. Це означає, що 4,1 мм штекерів вилок типів E і F будуть відкриті при підключенні до мережі, і якщо людина торкнетеся контакту під напругою, то напевно отримає удар електричним струмом. Цей ризик відсутній для вилок типу C, оскільки їх штирі покриті ізоляцією.

Загалом, вилки типу D вважаються одними з найнебезпечніших у світі, адже їх штекери не ізольовані і якщо вилка типу D наполовину витягнута, її штирі лишаються підключеними до розетки. Розетки типу D не втоплені в стіну, а тому жодного захисту від дотику до струмоведучих штекерів вони також не забезпечують.

Тип Е

Тип E – це французька стандарт, що містить круглий заземлюючий контакт, який виступає з верхньої частини розетки. Вилка типу E має два круглі контакти діаметром 4,8 мм і довжиною 19 мм, розташовані на відстані 19 мм один від одного, а також отвір під контакт заземлення. Заземлюючий штир має довжину 14 мм та діаметр 4,8 мм.

Цей тип розеток використовується у Франції, Бельгії, Польщі, Чехії, Словаччині, Тунісі, Марокко, Камеруні, Сирії, Канарських островах та Мадагаскарі.

Міжнародне позначення: вилка – CEE 7/6, розетка – СЕЕ 7/5. Максимальний струм – 16 А.

Тип Е дуже подібний до типу F і відрізняється лише наявністю заземлюючого штиря і в гнізді розетки, тоді як розетка типу F містить контактні пластини для заземлення.

На сьогоднішній день вилки типу E повністю сумісні з розетками типу F і навпаки, але так було не завжди. Старі вилки типу F не мали заземлювального отвору для штекера заземлення розеток типу E. Щоб усунути цю різницю, було розроблено універсальну вилку континентального європейського стандарту E/F, офіційно названу CEE 7/7. Вона має гніздовий контакт для прийому заземлювального штифта розетки типу E та верхнє і нижнє заглиблення із заземлюючими затискачами для з’єднання з розеткою типу F.

Початкова вилка типу E, кругла і без заземлювальних затискачів, більше не використовується.

Також до розетки типу E ідеально підходять вилки типу C. А сама розетка Е типу втоплена на 15 мм, тому частково вставлені вилки не становлять небезпеки ураження електричним струмом.

Тип F

Тип F відомий також під назвою Schuko (від німецького schutzkontakt, что означає «захищений контакт» або «безпечний контакт») – це європейська розетка з заземленням, розроблена у 1926 році німецьким інженером Альбертом Бюттнером.

Цей стандарт схожий на тип E, але замість круглого контакту заземлення тут використовуються два металеві затискачі з двох сторін роз’єму. Вилка типу F має два круглі контакти діаметром 4,8 мм і довжиною 19 мм, центри яких розташовані на відстані 19 мм один від одного.

Міжнародне позначення: вилка – CEE 7/4, розетка – СЕЕ 7/3. Максимальний струм – 16 А.

Тип F використовується в Німеччині, Австрії, Нідерландах, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Португалії, Іспанії, Італії, Ісландії, Греції, Данії, Індонезії, Туреччині та країнах Східної Європи: Болгарії, Хорватії, Чорногорії, Сербії, Північній Македонії, Румунії, Боснії і Герцеговині, Угорщині, а також у Грузії. Розетки саме цього типу широко застосовуються також в Україні.

Оригінальні вилки типу F не мали заземлювального отвору і були несумісними з розетками типу E.

Їм на зміну прийшли гібридні вилки E/F (CEE 7/7) повністю сумісні як з розетками типу F, так і з розетками типу Е. Тип F також ідеально сумісний з усіма вилками типу С. Розетка F втоплена на 15 мм, тому частково вставлені вилки не несуть загрозу ураження електричним струмом.

Тип G

Тип G – це британська розетка з трьома пласкими контактами. Вилка до неї має один прямокутний вертикальний штекер і два горизонтальні. Центральний штекер заземлення має розміри 4 на 8 мм та довжину 22,7 мм. Лінійний та нейтральний контакти мають розміри 4 на 6,35 мм та довжину 17,7 мм, а відстань між їх центрами становить 22,2 мм.

Крім незвичного зовнішнього вигляду цей тип вилок часто випускається з вбудованим внутрішнім запобіжником, оскільки британські стандарти допускають велику силу струму в побутовому електричному ланцюзі. Невеликі побутові прилади, такі як зарядні пристрої для мобільних телефонів зазвичай мають патронний запобіжник на 3 ампер всередині вилки, а прилади для важких умов експлуатації мають вилку з плавким запобіжником на 13 ампер.

Тип G – це сучасний стандарт британських розеток та вилок, що прийшов на зміну типу D і нині широко використовується в електроприладах. Міжнародне позначення – BS 1363 (BS = British Standard). Максимальний струм – 32 А.

Розетки і вилки типу G почали з’являтися у 1946 році, а стандарт був вперше опублікований у 1947 році. До кінця 1950-х років він замінив більш ранні розетки типу D у нових установках Великобританії, а до кінця 1960-х років більшість установок країни було приведено у відповідність до нового стандарту.

Крім Великої Британії використовується також у Ірландії, Малайзії, Камбоджі, Сінгапурі, Гонконгу, на Мальті, Кіпрі, у Домініці, В’єтнамі, Саудівській Аравії, Арабських Еміратах (ОАЕ), Кенії, Кувейті, Нігерії, Омані, Катарі, Танзанії, Уганді, Гані, Гамбії, Гренаді, Фолклендських та Сейшельських островах, на Гібралтарі та Шрі Ланці.

Британський стандарт BS 1363 вимагає використання трипровідної вилки із заземленням та запобіжником для всіх підключень до електромережі. Тому двопровідні прилади класу II, що не заземлюються, часто мають пластиковий штир, який служить тільки для відкривання заслінок розетки. Відсутність такого заземлюючого штиря на вилці типу C унеможливлює її підключення до розетки типу G.

Розетки типу G майже завжди оснащені вимикачами для додаткової безпеки, а вилки мають ізоляцію, що запобігає випадковому контакту з оголеним роз’ємом, коли штекер частково вставлений. Британські вилки є одними з найбезпечніших у світі, але також і одними з найгроміздкіших. Тому люди часто жартують над ними, кажучи, що британська вилка здебільшого більша, ніж прилад, до якого вона підключена.

Тип H

Тип H – це ізраїльська розетка, що використовується тільки в Ізраїлі та в секторі Газа і позначається символами SI32. Вона має три круглі контакти, а у більш ранній версії (до 1989 року) – плоскі контакти, що утворюють трикутник. Оригінальні вилки типу H з плоскими штекерами вже застаріли та зустрічаються вкрай рідко.

Сучасна вилка типу Н має три круглі штекери діаметром 4,5 мм і довжиною 19 мм, рознесені також на 19 мм. А розетка призначена для значень напруги 220 В і струму до 16 А.

З 1989 року в країні випускаються гібридні розетки, що підходять як для плоских, так і для круглих штирьових вилок, а також для вилок типу C.

Розетки типу H несумісні з вилками типу E та F, тому що діаметр контактів ізраїльської розетки на 0,3 мм менший, ніж штирі вилок E/F. Однак, якщо сильно натиснути, такі вилки можна вставити в ізраїльську розетку. При цьому, прилад не буде заземлений, а вийняти вилку з розетки буде вкрай важко.

Тип Н, так само як і D, вважається небезпечним, оскільки штирі вилок цього типу не ізольовані і лишаються підключеними до розетки навіть якщо вилка наполовину витягнута. А розетки типу H не втоплені в стіну і теж не забезпечують жодного захисту від дотику до струмопровідних контактів.

Тип I

Тип I – це австралійська розетка, що має два плоскі контакти, розташовані під кутом один до одного і третій контакт заземлення.

Міжнародне позначення – AS 3112. Максимальний струм – 10 А.

Вилка типу І здебільшого розрахована на 10 ампер, має два плоскі контакти товщиною 1,6 мм, розміщені під кутом 30°С до вертикалі. Їх центри рознесені на 13,7 мм, а обидва штирі мають довжину 17,3 мм і ширину 6,3 мм. Заземлюючий контакт має розміри 6,3 на 1,6 мм та довжину 20 мм. Існує як заземлена, так і незаземлена версія цієї вилки (лише з двома плоскими V-подібними контактами). Обидві версії вилок мають ізольовані контакти під напругою і нейтраль, тому навіть якщо вилка не повністю вставлена в розетку, дотик до оголеної частини штирів не призведе до ураження електричним струмом.

Також існує конфігурація вилка/розетка на 15 ампер, що має ширший контакт заземлення (8 мм замість 6,3 мм). Стандартна вилка на 10 ампер підходить до розетки на 15 ампер, а вилка на 15 ампер підходить лише до розетки на 15 А. Існує також вилка на 20 ампер, контакти якої ще ширші. Вилка з меншою силою струму завжди підходить до розетки з більшою силою струму, але не навпаки.

Майже всі розетки Австралії для додаткової безпеки мають вимикач.

Тип І використовується в Австралії, Новій Зеландії, Папуа-Новій Гвінеї, Аргентині та Китаї.

Слід зазначити, що штирі китайських вилок довші на 1 мм, а розетки встановлюються заземлюючим контактом вгору, по при це розетки та штепселі, якими користуються жителі Австралії та Китаю, добре підходять один до одного. А от аргентинська версія типу І, порівняно з китайською та австралійською версіями, змінила полярність.

Тип J

Тип J – це швейцарський стандарт. Вилка схожа на тип C, але окрім двох круглих контактів живлення має додатковий контакт заземлення посередині і особливу ромбоподібну форму, а в розетці є ще один отвір.

Сучасні вилки типу J мають три круглі контакти діаметром 4 мм, довжиною 19 мм та ізольовані гільзи завдовжки 10 мм. У той час як старі версії цього типу були виконані з контактами без гільз.

Міжнародне позначення – SEV 1011. Максимальний струм – 10 А.

Стандарт використовується у переважно в Швейцарії та Ліхтенштейні, а також зустрічається в Йорданії, Руанді, на Мадагаскарі і Мальдівах.

Штепсельні вилки типу C ідеально підходять до розеток типу J, але навпаки підключення неможливе через наявність третього контакту. А от з зовні подібним бразильським стандартом типу N вилки та розетки типу J абсолютно не сумісні. Причиною цього є розташування контакту заземлення, який у типу J знаходиться ближче до центральної лінії, а у типу N – ближче до краю.

Тип K

Тип K – це датська розетка. Вона аналогічна популярній європейській розетці типу C, але додатково має центральний U-подібний отвір для контакту заземлення довжиною 14 мм та діаметром 6,5 мм, розташованому в нижній частині роз’єму. Лінійний та нейтральний контакти вилки типу К круглі та мають довжину 19 мм і діаметр 4,8 мм. Це так звані «усміхнені розетки», що своїм виглядом нагадують смайлик.

Є базовим стандартом переважно в Данії, Гренландії та на Фарерських остовах. Зустрічається також в Гвінеї, Бангладеш, Сенегалі, на Мальдівах та Мадагаскарі.

Данський стандарт описаний в DS 60884-2-D1. Міжнародне позначення – SRAF 1962/DB. Максимальний струм – 16 А.

До данської розетки ідеально підходять вилки типу С, а також E та F. Проте останні при використанні з розетками типу К не мають заземлення, що створює небезпеку ураження електричним струмом.

Тип L

Тип L – це італійська вилка і розетка. Остання має додатковий круглий контакт заземлення в центрі, а вилка виконана у вигляді трьох круглих штекерів, розташованих в один ряд.

Міжнародне позначення – CEI 23-50. Максимальний струм – 10 А або 16 А.

Використовується переважно в Італії та Чилі, зустрічається також в Еритреї, Ефіопії, Лівії, Сирії, Уругваї та на Кубі.

Італійський стандарт заземленої вилки/розетки включає два типи на 10 та 16 ампер. Обидва типи складаються з трьох закруглених контактів, розташованих по прямій лінії, а відрізняються діаметром контактів та відстанню між ними, і тому несумісні один з одним.

Версія на 10 ампер має контакти діаметром 4 мм і довжиною 19 мм, рознесені на 19 мм. Відстань між центрами будь-якого з двох зовнішніх штирів та центром заземлювального штифта становить 9,5 мм. Розетка типу L на 10 ампер також сумісна з вилкою типу C з тонкими штекерами.

Версія на 16 ампер має контакти діаметром 5 мм і довжиною 19 мм, рознесені на 26 мм. Відстань між центрами будь-якого з двох зовнішніх штирів та центром заземлюючого штифта становить 13 мм.

Оскільки обидві вилки симетричні, їх можна вставляти у будь-якому напрямку, що означає, що вони неполяризовані.

В даний час також доступні універсальні розетки двох видів:

– так звана розетка «bipasso» (буквально: розетка з подвійним калібром), яка приймає обидва типи вилки L, а також вилку типу C;

– розетка «Schuko-bipasso», яка крім вилок типу L і C є сумісною також з вилками типу E і F.

Діючі італійські стандарти передбачають наявність в розетках захисних шторок.

Тип М

Тип М – це африканська розетка і вилка з трьома круглими контактами, розташованими у формі трикутника, при цьому контакт заземлення помітно товстіший, ніж два інші. Тип М дуже нагадує британський роз’єм типу D, але має значно товстіші контакти. Діаметр його центрального заземлюючого штекера становить 8,7 мм, а довжина – 28,6 мм. Лінійний та нейтральні контакти мають діаметр 7,1 мм та довжину 18,6 мм, а відстань між їх центрами становить 25,4 мм.

Розетка призначена для живлення пристроїв струмом до 15 А та використовується у Південно-Африканській Республіці, Свазіленді і Лесото. Тип М також часто використовується для великих пристроїв у країнах, що використовують тип D (зокрема Бутані, Ботсвані, Гонконгу, Індії, Непалі, Шрі-Ланці тощо), а також зустрічається Сінгапурі та Ізраїлі.

Південноафриканська версія вилки M часто має ізольовані втулки на штирях, щоб запобігти випадковому контакту з оголеним роз’ємом, коли вилка частково вставлена.

Більшість розеток типу М сумісні зі штепсельними вилками типу D.

Тип N

Тип N – це розетка та вилка зовні надзвичайно подібні до швейцарського типу J, але не ідентичні йому. Невелика різниця полягає у відстані від центрального роз’єму до двох інших, через що пристрої між собою не сумісні.

Використовується виключно в Бразилії та Південній Африці, які стандартизували систему розеток та вилок типу N щоб покласти край поширенню різних типів розеток та вилок у межах своїх кордонів.

Тип N фактично заснований на системі побутових розеток на 230 В міжнародного стандарту IEC 60906-1. Цей стандарт був опублікований у 1986 році Міжнародною електротехнічною комісією (IEC) та містив специфікацію для вилки з штекерами діаметром 4,5 мм, довжиною 19 мм, що знаходяться один від одного на відстані також 19 мм, а штир заземлення зміщено на 3 мм. Планувалося, що ця вилка стане новим загальним стандартом для всієї Європи та інших регіонів з напругою 230 В. Але спроби прийняти специфікацію як стандарт для ЄС були невдалими, а єдиною країною, яка його прийняла стала Південно-Африканська Республіка (SANS 164-2).

У 1998 році Бразилія, що досі використовувала суміш розеток типу C (Europlug) та американських NEMA, прийняла змінену версію IEC 60906-1 як національний стандарт NBR 14136. З того часу тип N існує в країні у двох варіантах: на струм 10 А (127 В) – з діаметром штекерів 4 мм, і на струм 20 А (220 В) – з діаметром штекерів 4,8 мм. Обидва типи дозволяють також підключати пристрої з вилкою типу С (Europlug). Стандарт використовується як для регіонів з напругою 220, так і для 127 В. Перехідний період до нового стандарту в країні закінчився у 2010 року і тепер усі електропристрої та нові будинки мають відповідати новому стандарту.

Таким чином, існує три варіанти вилок та розеток типу N, два з яких використовуються в Бразилії (на 10 А та 20 А) і один у Південній Африці (на 16 А). Усі вони мають контакти довжиною 19 мм, але різні діаметри:

– версія на 10 А має діаметр штекерів 4 мм;

– на 16 А – діаметр штекерів 4,5 мм;

– на 20 А – діаметр штекерів 4,8 мм.

Два зовнішні штекери встановлені на відстані 19 мм один від одного, а заземлюючий штир центрований і розташований на відстані 3 мм по вертикалі від інших.

Як вже згадувалося, тип N дуже схожий на швейцарський тип J, але несумісний з ним, оскільки у типу N контакт заземлення знаходиться ближче до уявної лінії, що з’єднує два контакти живлення (3 мм замість 5 мм). Але при цьому розетки типу N сумісні з вилками типу C. Вони були спеціально розроблені для використання з поширеними 2,5 амперними вилками типу C і тому мають такий же шестигранний профіль.

Завдяки сучасній технології лиття під тиском, якої не існувало, у період коли розроблялася більшість інших типів вилок, стандарт типу N вважається більш компактним, надійним і безпечним, ніж будь-яка інша система вилок/розеток у світі.

Тип О

Тип O використовується виключно в Таїланді і є одним з офіційних стандартів країни – TIS 166-2549, введеним у 2006 році.

Одразу слід зазначити, що розетки типу О, на сьогоднішній день, існують лише на папері. А усі розетки, які використовуються в країні є гібридними та сумісними з вилками типів A, B, C і O.

Вилка типу O, розрахована на 16 ампер, складається з двох контактів живлення та контакту заземлення круглої форми діаметром 4,8 мм і загалом виконується за розмірами американських розеток й підходить до стандартних коробок з США.

Силові контакти мають довжину 19 мм та ізольовані гільзи довжиною 10 мм, а їх центри також рознесені на 19 мм. Штир заземлення має довжину 21,4 мм, а міжцентрова відстань між заземлюючим контактом і серединою силових контактів становить 11,9 мм.

Вперше стандарт 166–2547 (стандарт 166–2549 є його наступною версією) був прийнятий у 2004 році та передбачав розетки, сумісні зі штекерами типу С та N (IEC 60906-1), але з розташуванням заземлюючого штиря як у типу В (NEMA 5-15). Гібридна розетка була прийнята за стандартну, з планами поступової відмови від сумісності з американськими вилками, оскільки електрична мережа в Таїланді працює при напрузі 230 В.

Незважаючи на зовнішню подібність вилки типу O не є сумісними з ізраїльськими вилками типу H та данськими вилками типу K. При цьому існує дуже небезпечна сумісність між розетками типу O та вилками типу E/F, які при використанні з тайськими розетками не мають заземлення та можуть призвести до ураження електричним струмом. З цієї причини у 2008 році уряд Таїланду заборонив продаж приладів, оснащених вилками E/F. А оскільки у багатьох тайців лишилася побутова техніка, оснащена саме такими вилками, для неї було введено спеціальний перехідник.

На останок, слід зазначити, що у світі існує також так звана «універсальна розетка», яка не відповідає жодним стандартам, але приймає ряд різних типів штекерів та критикується як небезпечна.

Як бачимо, у світі немає єдиного стандарту розеток, штепсельних роз’ємів та електромереж, а кожна держава обирає свої норми підключення до електричних мереж. Тож подорожуючим для того аби вирішити проблему з невідповідністю вилок та розеток доводиться користуватися перехідниками та адаптерами. На щастя сьогодні існують універсальні пристрої, які підходять для більшості перерахованих типів розеток з різними напругами і частотами.

У світі майже безперервно тривають війни, між тими чи іншими народами або країнами. Така сумна і страшна подія випала на долю і нашої держави. Ми, безсумнівно, віримо у перемогу та пропонуємо сьогодні пригадати іншу війну, що мала місце багато років тому у сфері електроенергетики. А саме, так звану «війну струмів».

Терміном «війна» або «битва струмів» прийнято назвати протистояння прихильників використання постійного струму (американського винахідника і підприємця Томаса Едісона) та прихильників змінного струму (сербського винахідника і інженера Ніколи Тесли та промисловця Джорджа Вестінгауза), що розпочалась у кінці 1880-х років та тривала понад 100 років.

Війна струмів – це боротьба двох різних принципів електропостачання: локального з живленням від місцевої низьковольтної електростанції постійного струму (Едісона) та централізованого – у вигляді мережі змінного струму з високовольтними лініями електропередачі (Вестінгауза). Це також ідейне суперництво двох видатних винахідників Томаса Едісона та Ніколи Тесли, що власне і запропонували ці конкуруючі системи передачі електроенергії. І врешті, це протистояння двох найбільших електротехнічних компаній того часу «Edison Electric Light» та «Westinghouse Electric Corporation», які активно впроваджували ці різні системи передачі електроенергії.

Постійним струмом (DС) називають електричний струм, напрямок протікання якого не змінюється і завжди тече в одному напрямку. Яскравим прикладом джерела постійного струму є акумулятор. Змінний струм (АC) – це електричний струм, сила і напрямок якого періодично змінюються. Сьогодні майже кожен будинок та бізнес підключені до мережі змінного струму. І саме цей вид електричної енергії споживачі зазвичай використовують, коли вмикають електричні лампи та побутові електроприлади в розетку. Проте так було не завжди, а наприкінці 80-х років ХІХ ст. безліч винаходів у Сполучених Штатах Америки та Європі призвели до справжньої та повномасштабної битви між змінним і постійним струмом.

Боротьба за використання цих видів струму виросла з впровадження двох різних систем освітлення, розроблених наприкінці 70-х – початку 80-х років ХІХ ст. Перша система вуличного освітлення базувалася на дугових лампах, що працювали на змінному струмі дуже високої напруги (зазвичай понад 3000 вольт), а друга полягала у великомасштабному виробництві компанією Томаса Едісона ламп розжарювання низької напруги на постійному струмі, призначених для застосування у закритих приміщеннях.

Едісон запатентував трипровідну електричну мережу постійного струму та запропонував систему невеликих локальних електростанцій з генератором постійного струму, які живитимуть окремі райони. Ці електростанції мали знаходитися в межах 1 милі від кінцевого користувача, а довжина лінії електропередачі низької напруги 110 В становила трохи більше 1,5 км. Слабким місцем системи Едісона були великі втрати потужності у провідниках при передачі електричної енергії на значні відстані і було очевидно, що такі локальні електростанції не могли забезпечити електропостачання цілого міста, а тим паче віддалених районів країни.

В результаті відразу ж з’явилися конкуруючі компанії, які запропонували централізоване (трансформаторне) електропостачання однофазним змінним струмом від великих електростанцій будь-якого типу з генератором змінного струму через високовольтні лінії передачі з підвищуючим і понижуючим трансформаторами, а також додатковим понижуючим трансформатором споживачів. Одним із таких серйозних конкурентів Едісона стала компанія Вестінгауза, що увійшла в електротехнічний бізнес у 1884 року, закупивши європейські патенти на трансформатори, придатні для роботи на високих потужностях і генератор змінного струму виробництва «Siemens&Halske».

«Westinghouse Electric Corporation» розробила систему розподілу змінного струму. Трансформатори надали недорогий метод підвищення напруги змінного струму до кількох тисяч вольт та зниження його до прийнятних рівнів. При більш високих напругах одна і та ж потужність може передаватися при набагато нижчому струмі, що означає меншу втрату потужності через опір у проводах. В результаті великі електростанції можуть бути розташовані за багато миль та обслуговувати більшу кількість людей та будівель.

Використання високої напруги в системах змінного струму дозволило передавати енергію на значно більші відстані від більш ефективних великих електростанцій. Але поширенню змінного струму заважала відсутність необхідних двигунів і лічильників, бо ж винайдений Едісоном лічильник електричної енергії міг використовуватись лише для постійного струму.

У 1882 році Нікола Тесла робить винахід багатофазного електродвигуна. У 1884 році талановитий сербський винахідник прибуває до США і влаштовується на роботу у компанію Томаса Едісона. Але після року успішної роботи Едісон відмовляє Теслі у підвищенні зарплати, і тоді він переходить працювати до Вестінгауза. У 1888 році Тесла отримує патент на свій асинхронний електродвигун, а у 1889 році з’являється перший лічильник електроенергії змінного струму.

Ці події остаточно схили чашу терезів на бік Вестінгауза. Перехід на змінний струм вів до фінансової поразки Едісона, який заробляв немалу частину коштів на патентних відрахуваннях. Відчувши загрозу, Едісон подав у суд за порушення більше десятка патентів, але рішення суду були не на його користь. Тоді підприємець почав шукати слабкі місця конкурентів і побачив їх у небезпеці ураження електричним струмом високої напруги. Компанія «Edison Electric Light Company» заявила, що висока напруга, яка використовується в системах змінного струму, є небезпечною, а сама конструкція порушує патенти, що стоять за системою постійного струму. Наступним кроком Едісона став чорний піар та публічна демонстрація вбивств тварин змінним струмом.

У той час газети і справді були наповнені описами часом жахливих випадків ураження електричним струмом ремонтників генераторів та ліній, а також звичайних пішоходів від проводів, що впали. Справжню паніку викликала загибель у 1889 р. монтера телеграфної компанії, що замкнув високовольтні дроти і живцем згорів на стовпі в діловій частині Манхеттена на очах численної публіки. Але справедливості заради слід зазначити, що нещасні випадки були пов’язані як із змінним, так і з постійним струмом, проте Едісон свідомо вибрав своєю мішенню саме змінний струм і усіляко намагався довести, що він є більш небезпечним, ніж постійний.

Безпосереднім приводом для початку війни слугували дебати про вищу міру покарання злочинців на електричному стільці, що розпочалися в результаті пропозиції замінити повішення стратою електричним струмом. За підтримки Едісона, інженер Гарольд Браун організував серію публічних вбивств собак і коней, показавши, що собаки гинули вже при напрузі в 300 В змінного струму, тоді як при використанні постійного струму для цього потрібна була втричі більша напруга.

У 1888 році штатом Нью-Йорк був прийнятий закон про електричний стілець з рекомендованою напругою 750-1500 В змінного струму. Бажаючи пов’язати страхи вбивства електричним струмом з ім’ям свого основного конкурента, Едісон наполягав на використанні в дослідах високовольтних генераторів Вестінгауза. Проте Вестінгауз був різким противником використання електрики для страти і відмовився постачати генератори змінного струму для цієї мети, а також найняв адвокатів засудженому до страти на електричному стільці Вільяму Кеммлеру. Адвокати вимагали скасувати вирок як такий, що суперечить Конституції США, яка забороняє «жорстокі і незвичайні покарання». Але незважаючи на їхні старання, у 1890 році відбулася перша публічна страта на електричному стільці, сконструйованому спільно з лабораторією Едісона, який таки придбав високовольтні генератори Вестінгауза через сторонню компанію. Страта справила дуже гнітюче враження, оскільки болісна смерть засудженого настала лише з другої спроби.

На хвилі громадського обурення прихильники Едісона пропонували законодавчо дозволити тільки підземні мережі з напругою не більше 300 В, що позбавляло б системи змінного струму будь-якого економічного сенсу. Тут важливо відзначити, що у системі Едісона напруга подавалося переважно саме підземним кабелям. Однак перша ж спроба введення подібних заходів взимку 1889 року занурила усі вулиці Нью-Йорка у повну темряву, після чого було вирішено обмежитися лише підвищенням вимог електробезпеки.

На початку 1890-х років напруга війни зменшилася. Смерті, спричинені лініями змінного струму в Нью-Йорку, змусили електричні компанії вирішити проблеми з безпекою. А злиття компаній Томаса Едісона «Edison Electric Light» з головним конкурентом Вестингауза «Thomson-Houston Electric Company», яка виробляла машини змінного струму у 1982 році дозволило знизити конкуренцію. В результаті злиття утворилась нова компанія «General Electric», що вже сама почала виробництво машин змінного струму та контролювала три чверті електротехнічного бізнесу США.

У 1891 році на виставці у Франкфурті-на-Майні була представлена трифазна система змінного струму, розроблена М.Й. Доліво-Добровольським у компанії AEG. Фурор, зроблений даною системою, допоміг компанії Вестінгауза у 1893 році виграти більшу частину контракту на будівництво найбільшої на той час гідроелектростанції на Ніагарському водоспаді.

«General Electric» після приходу в неї видатного електротехніка Чарльза Штейнмеца різко змінила курс, ставши активною прихильницею трифазних систем і при будівництві Ніагарської електростанції отримала підряд на трифазну лінію електропередачі від електростанції до найближчого великого міста Баффало напругою 11 кВ.

Не зважаючи на очевидні переваги змінного струму, Едісон не збирався відмовлятися від свого дітища — постійного струму, а також від чорного піару щодо конкурента. Він зняв і поширив у пресі кадри страти у 1903 році за допомогою змінного струму слонихи Топсі, що затоптала протягом останніх років трьох людей. Але щоб не робили прибічники Едісона вони нічого не могли протиставити основній перевазі систем змінного струму – передачі електроенергії на будь-які відстані.

Протягом ХХ століття комерційні системи розподілу електроенергії постійним струмом швидко скорочувалися, а більшість електростанцій виробляли змінний струм. Проте електропостачання постійним струмом неохоче здавало свої позиції і тривалий час продовжувало існувало чимало споживачів постійного струму. Та все ж зрештою постійний струм для подачі електроенергії був замінений на змінний, що забезпечило набагато більші відстані передавання, а датою остаточної перемоги АC над DC вважається 2007 рік, коли місто Нью-Йорк повністю перейшло з постійного струму на змінний.

Незважаючи на перемогу змінного струму і сьогодні існує чимало мереж, де використання постійного струму обумовлене особливостями експлуатації систем. Це тягові електродвигуни на транспорті, суднах і підводних човнах, бортові мережі транспортних засобів (залізничних вагонів, автомобілів, літаків тощо) та системи аварійного живлення. Постійним струмом користуються потужні заводи з виробництва металів, використовуючи його для електролітичного рафінування, а також низьковольтна електроніка (мікропроцесорні пристрої, електрозв’язок, іграшки, охоронна сигналізація тощо). Високовольтні лінії постійного струму, знайшли застосування для передачі великої потужності на далекі відстані підводними кабелями.

У середині 1950-х років було розроблено високовольтну систему передавання постійного струму, і тепер (у 2000-х роках) вона є альтернативою системам передачі змінного струму високої напруги на великі відстані. Для довгих підводних кабелів цей варіант постійного струму є єдиним технічно здійсненним способом.

Крім того, серед фахівців існує думка, що на нас може чекати відродження систем постійного струму. Це пов’язано з активним розвитком електроніки, що призвело до створення потужних напівпровідникових пристроїв перетворення як роду струму (AC/DC), так і рівня напруги, внаслідок чого на відстані понад 1000 км лінії електропередачі надвисокої напруги (сотні кіловольт) постійного струму стають економічно вигіднішими. Крім того, у системи постійного струму легше інтегруються усі відновлювані джерела електроенергії (вітрові, сонячні тощо), а кабельні лінії електропередачі також будуються переважно на постійному струмі. З іншого боку, усі технічні системи в промисловості, на транспорті та у побуті стають все більш інтелектуальними на базі комп’ютерної техніки та регульованих електроприводів постійного та змінного струму. Усі вони вимагають джерела живлення постійного струму. Таким чином, швидше за все, війна струмів ще не закінчена.

Вітаємо вас з сьогоднішнім святом – Днем вишиванки! Не забувайте про своє коріння, пам’ятайте про те, звідки всі ми прийшли. Національна пам’ять надзвичайно важлива і тільки ми з вами можемо її зберегти та передати нащадкам. Нехай ваше життя буде барвистим, як цей чудовий день!

Шановні друзі та партнери! У цей непростий час ми розуміємо, наскільки важлива наша продукція. Зараз ми працюємо 24/7, щоб ви та ваші замовники могли отримати якісну продукцію нашого підприємства.
Ми й надалі продовжуємо виконувати усі замовлення клієнтів та здійснювати заплановані поставки. Оскільки ми працюємо цілодобово ви зможете отримати продукцію вдвічі швидше, ніж раніше, а якість нашої продукції залишається на найвищому рівні. Наразі працюємо у форматі обслуговування клієнтів Online через наш сайт та по телефону 38(044)5012855, 38(044) 5319645

Київський кабельний завод “ЄВРОПАН” вітає з Великоднем!
Сімейного затишку, душевного спокою, родинного благополуччя, миру і світлого неба! Щасливих Великодніх Свят!

Шановні колеги! З метою підтримки економіки країни та співробітників підприємства, з 28 березня 2022 року ми відкрили склад компанії “КАРАТ ЛТД” та “ТК КАРАТ” і реалізуємо за старими заводськими цінами кабельно-провідникову продукцію та електротехніку з наявності на складі заводу. Графік відвантажень з 9:00 по 16:00. Наші менеджери працюють віддалено. При стабілізації ситуації на Київщині надалі буде проведено запуск виробництва заводу “ЄВРОПАН”.

Міжнародна стандартизація покликана встановити єдині вимоги до технічного рівня та якості продукції, сприяти уніфікації продукції, що виготовляється у різних країнах, підвищити рівень взаємозамінності виробів та сприяти міжнародній торгівлі.

Розробка уніфікованих систем документації і класифікації, прийняття єдиних термінів та позначень, а також формування єдиної системи стандартів – усе це практичні кроки, спрямовані на досягнення вищезазначених цілей.

Енергетика, електро- і електронне устаткування увійшли до числа з пріоритетних сфер стандартизації.

Міжнародні стандарти приймаються міжнародними організаціями. Проте на практиці до них можуть прирівнюватися також регіональні стандарти розроблені науково-технічними товариствами та прийняті у якості норм різними країнами світу.

Мабуть, найвідомішою міжнародною організацією зі стандартизації є ISO – International Organization for Standardization. Створена ще в 1946 році як добровільна, неурядова організація на основі угоди між представниками 25-ти індустріально розвинених країн. ISO почала координувати розробку різних промислових стандартів на міжнародному рівні та здійснювати процедуру прийняття їх у якості міжнародних стандартів. А на сьогоднішній день стандарти ISO діють у всьому світі.

Європейські стандарти маркуються знаком EN (europäische Norm). Вони розробляються трьома європейськими організаціями зі стандартизації: CEN (Європейським комітетом по стандартизації), CENELEC (Європейським комітетом по електротехнічним стандартам) і ETSI (Європейським інститутом телекомунікаційних стандартів). Спочатку стандарти EN створювалися лише для внутрішнього європейського ринку і діяли тільки в рамках Європейського союзу. Проте зараз вони використовуються в усьому світі, а їх застосування є добровільним.

Серед національних організацій, що беруть участь у роботах з міжнародної стандартизації, слід виділити Німецький інститут стандартизації DIN (Deutsches Institute für Normung). Це національна установа стандартизації Німеччини та член ISO. А також один із загальновизнаних світових лідерів з розробки стандартів та інших нормативних документів. Інститут був заснований у грудні 1917 року і у 2017 році відзначив своє 100-річчя.

Близько 36 тис. експертів зі сфери бізнесу та досліджень, різних галузей науки і техніки, споживачі і представники державного сектора щоденно вносять свої знання у процес стандартизації, розробляючи норми, що відповідають вимогам ринку, забезпечують якість, безпеку і захист навколишнього середовища. До складу DIN входить 74 комітети з розробки стандартів та інших нормативних документів, а його членами є підприємства, спілки, державні організації, торговельні фірми і наукові інститути. На сьогоднішній день існує більше 30 тисяч стандартів DIN, які регламентують усі галузі виробництва та сучасні технології.

Сьогодні DIN є одним з лідерів міжнародної стандартизації, а його норми існують та активно використовуються далеко за межами Німеччини.

Існує два основних знаки DIN. Перший – власне знак DIN, зареєстрований у всіх країнах, які підписали Мадридську конвенцію про торгові знаки. Він не вимагає ліцензії і проставляється на виробах, сертифікованих на безпеку. Виробники також мають право маркувати їм свої товари, вказуючи на їх відповідність вимогам стандартів DIN.

Другий – знак відповідності DIN GEPRÜFT («випробувано на відповідність вимогам DIN»). Введений у 1972 році і використовується тільки для маркування виробів, що пройшли випробування на відповідність вимогам стандартів DIN. А його застосування супроводжується інспекційним контролем.

Сертифікація DIN однаково доступна для німецьких і зарубіжних організацій, зацікавлених у сертифікації своєї продукції, і носить добровільний характер. При цьому наявність знаку DIN слугує одним з найефективніших та вартих довіри маркерів якості і безпеки продукції для споживачів.

Ще однією відомою німецькою організацією у сфері електротехніки є VDE е.V. (Verband der Elektrotechnik, Elektronik und Informationstechnik) – Асоціація з електричних, електронних та інформаційних технологій. VDE – одна з найбільших науково-технічних організацій в Європі і єдина у світі, яка об’єднує науку, стандартизацію, тестування і сертифікацію продукції в рамках однієї установи. Заснована у 1893 році, вона вже більше 125 років вважається синонімом інновацій і технічного прогресу.

Мережа VDE включає близько 2 тис. співробітників у більш ніж 60 офісах по всьому світу, більше 100 тис. почесних експертів і 1500 компаній.

VDE займається випробуванням безпеки та енергоефективності продукції у електротехніці, розробкою визнаних технічних регламентів у якості національних і міжнародних стандартів, тестуванням і сертифікацією електричних та електронних пристроїв і систем. За результатами експертиз, проведених інститутом, сформульовані стандарти, що враховують будь-які допустимі умови експлуатації обладнання.

VDE сертифікує усі види електричних та електронних пристроїв, на які поширюються правила VDE, а іноді і стандарти DIN. VDE є учасником європейських і міжнародних багатосторонніх угод про взаємне визнання результатів випробувань і систем сертифікації, що сприяє визнанню знаків VDE за кордоном.

Знак VDE (Verband Deutscher Elektrotechniker) призначений для позначення безпеки і якості в електричних, інформаційних та медичних технологіях і вже понад 100 років є синонімом найвищих стандартів безпеки і захисту споживачів. Він отримав широке визнання більш ніж у 50 країнах і означає, що виробник дотримується суворих вимог до якості і надійності продукції, що виготовляється.

Ліцензію на право використання знаку VDE видає Центр з випробувань та сертифікації VDE-Prüfstelle. Ця ж організація здійснює контроль за правильністю маркування знаками VDE.

Обов’язкова умова для отримання права використання знаку VDE – це регулярне проведення випробувань. При цьому тести проводяться як на різних стадіях виготовлення продукції, так і після виготовлення кінцевого продукту. І тільки у разі, успішного проходження перевірки на всіх етапах, виробник отримує право наносити знак VDE на упаковку.

Таким чином, наявність знаку VDE – це документальне підтвердження відповідності продукції, що виготовляється найвищим стандартам якості і гарантія її відповідності вимогам міжнародних законів про безпеку виробів, їх міцність і захист навколишнього середовища. Кабельна продукція, виготовлена згідно з приписами союзу німецьких електротехніків, користується довірою замовників не тільки в Німеччині, але і у всьому світі.

У 1970 році з метою узагальнення електротехнічної роботи по стандартизації DIN та VDE створюють DKE – Німецьку комісію з електричних, електронних та інформаційних технологій, що є експертним центром стандартизації і представляє Німеччину в європейських і міжнародних організаціях, що відповідають за стандартизацію: CENELEC (Європейський комітет з електротехнічних стандартів), ETSI (Європейський інститут телекомунікаційних стандартів) та IEC (Міжнародна електротехнічна комісія).

Як бачимо, стандарти, в першу чергу, означають надійність і безпеку продуктів для споживачів та безпеку інвестицій для виробників.