Прокладання кабелів у трубах
Прокладання силового кабелю у трубах застосовується у випадках, коли необхідно додатково захистити провідник від агресивного навколишнього середовища, негативного впливу вологи, механічних пошкоджень, пилу або тиску ґрунту. Особливо поширений даний спосіб прокладання при перетині підземних кабельних трас з автомобільними і залізничними дорогами, трамвайними коліями, трубопроводами, в’їздами у гаражі та двори, при ймовірності розливу агресивних рідин і металу, а також на ділянках з блукаючими струмами.
Труби можуть використовуватися при прокладанні кабелів у траншеях, каналах, блоках, при безтраншейному прокладанні, для прихованої і відкритої електропроводки по зовнішніх стінах будівель та всередині приміщень (під стелями, по стінах, у стінах, фундаментах, перекриттях, під підлогою та всередині інших конструктивних елементів).
Втім, найчастіше прокладання силових кабелів у трубах використовується при розміщенні провідників у землі. Застосування труб дозволяє розташувати в одній траншеї одразу кілька паралельних кабельних ліній і кожну з них захистити від можливих пошкоджень. Для монтажу можуть використовуватися металеві, пластикові, металопластикові, керамічні, азбестоцементні та інші види труб. Матеріал підбирається виходячи з особливостей ґрунту, режиму експлуатації, перетину струмопровідних жил, рівня вологи, механічного навантаження на ґрунт і загальної економічної доцільності. При цьому діаметр труби повинен бути у 2-3 рази більшим за діаметр кабелю, що знаходиться всередині.

Використовуються металеві труби у місцях, де існує небезпека пошкодження комунікацій при проведенні земляних робіт, а також при наявності сильного тиску на лінію: над лінією проходить дорога, стоянка для машин, в’їзд у гараж, розташоване важке або вібруюче обладнання, є небезпека просідання ґрунту, зсувів та землетрусів. Прокладання силових ліній у сталевих трубах застосовується також для розведення у гарячих цехах, у разі небезпеки попадання іскор, у вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях. У дерев’яних будівлях або при монтажі проводів по дерев’яній обшивці допускається використання тільки металевих труб або металорукавів.
У побуті металеві труби найчастіше використовують для підведення освітлення у дерев’яних будівлях – сараях, лазнях, літніх будиночках та альтанках. А от у квартирах живлення світильників та проводку розеток виконують з використанням полімерних матеріалів.
Пластикові труби є дещо менш міцними порівняно зі сталевими, але теж забезпечують потрібний рівень захисту від механічних пошкоджень і негативного впливу навколишнього середовища. Сьогодні саме цей матеріал вважається найпрогресивнішим. Він зручний у роботі, довговічний, не схильний до корозії та гниття, дешевий, легкий, міцний, стійкий до окислення і вологи, тепло- та електроізолюючий з хорошим співвідношенням якості та терміну експлуатації.
Найпоширенішими різновидами пластикових труб є:
– полівінілхлоридні труби (ПВХ) – можуть мати одношарову або двошарову конструкцію стінок, відрізняються низькою електропровідністю, не займаються під впливом відкритого вогню і не підтримують горіння. При цьому нестійкі до ультрафіолетового випромінювання, режиму високих температур і стають крихкими у разі значного охолодження, а тому застосовуються переважно всередині приміщень;
– поліпропіленові труби (ПП) – не поширюють горіння, стійкі до підвищених і знижених температур, еластичні, здатні витримувати значні ударні навантаження. Водночас нестійкі до ультрафіолету та використовуються для прокладання електричних проводів і кабелів у приміщеннях масового користування;
– труби з поліетилену низького тиску (ПНТ) – відрізняються розширеним діапазоном робочих температур, еластичні, міцні, стійкі до ультрафіолетового випромінювання, морозів, опадів та агресивного середовища. До недоліків матеріалу можна віднести здатність ПНТ труб підтримувати та поширювати горіння. З цієї причини вони використовуються для прокладання зовнішньої електропроводки і монтажу електромереж всередині вогнестійких матеріалів: зокрема, у стяжках з бетону, цементного розчину, штробах всередині штукатурки і для прокладання в землі.
ПНТ зарекомендував себе як високоекономічний гнучкий матеріал, що чудово підходить для використання на трасах і великих територіях, а також не вимагає додаткових витрат на з’єднання.
Найбільш популярними на сьогоднішній день у споживачів є труби ПНТ і ПВХ. Існує кілька різновидів таких виробів: гладкі (гладкостінні), гофровані та двошарові (двостінні).

Гладкі ПНТ труби бувають неармованими з одношарової конструкцією стінки – використовуються для прокладання кабелю у цегляних стінах, бетонних конструкціях і підлогових стяжках та двошаровими армованими сталевим дротом – застосовуються для захисту кабелів машин, верстатів та інших рухомих механізмів.

Одношарові гофровані труби виконані з рифленої поверхнею з двох сторін і використовуються для поверхневого монтажу.

Випускають поліетиленові труби різної товщини та маси, так звані труби легкого і важкого типу. Легкі (з тонкими стінками) використовуються під час відкритого прокладання по поверхні стін або стелі, під конструкціями з гіпсокартону та в інших місцях, де відсутній прямий тиск на проводку. Важкі товстостінні застосовуються для захисту проводки, розміщеної всередині монолітних стін або горизонтальних перекриттів, для монтажу в бетоні, цементній стяжці, землі або штукатурці.



Існують також чавунні, бетонні та залізобетонні труби, які також застосовуються для прокладання кабелів доволі рідко через їх велику вагу і складний монтаж.
Труби з пластмаси, кераміки та сталі з’єднуються між собою спеціальними муфтами, фітингами або манжетами.
Монтаж кабельних ліній у трубах починають з розмітки і підготовки траси. У випадку їх прокладання в землі правила влаштування електролінії, глибина закладення, облаштування піщаної подушки, засипка та інші параметри будуть такими ж, як і при звичайному прокладанні у траншеях.
При прокладанні трубної електропроводки всередині будівель та споруд і на зовнішніх стінах на початковому етапі проводять попередні заміри елементів труб, складають замірний бланк для замовлення трубних заготовок та встановлюють опорні конструкцій і деталі кріплення труб. Далі виконується заготовка труб, що передбачає їх нарізку, згинання, підготовку і маркування прямих та кутових елементів. Наступним етапом робіт є прокладання труб. Воно повинно виконуватися таким чином, щоб виключити скупчення у трубах вологи або конденсату та потрапляння пилу, масла і емульсій. Для цього виконують ухили труб до спеціально встановлених протяжних коробок для стоку конденсату, а місця з’єднання труб ущільнюють. Без ущільнення допускається виконувати з’єднання труб при відкритому прокладанні у вологих та сухих незапилених приміщеннях.
При відкритому прокладанні одиночні труби кріплять скобами з однією або двома лапками. До опорних конструкцій труби кріплять скобами, хомутами та накладками. У разі прихованого прокладання труби у борознах «приморожують» алебастровим розчином з наступним закладенням штукатуркою. У підлогах і фундаментах труби кріплять до сталевої арматури або спеціальних опор.
Після виконання прокладання, з’єднання і кріплення труб проводять монтаж проводів та кабелів у трубах. Попередньо перевіряють надійність з’єднання та кріплення труб, знімають заглушки з кінців труб, продувають їх стисненим повітрям для видалення сміття та вологи, встановлюють на кінці сталевих труб пластмасові втулки і затягують у труби сталевий дріт (трос або канат) за допомогою якого і протягують кабелі всередину труб. У разі необхідності трос або канат може кріпиться до лебідки. Усі з’єднання та відгалуження проводів і кабелів виконують у сполучних і відгалужувальних коробках.
Як бачимо, монтаж кабелів у трубах – процес досить трудомісткий, що безумовно підвищує вартість прокладання. Проте перевагами даного способу є відмінний захист провідників від агресивного впливу різних чинників, механічних пошкоджень, корозії, мінімізація ризику загорання, а також порівняно повільний знос окремих елементів електрообладнання та тривалий термін експлуатації усіх компонентів мережі.
