Прокладання кабелів у трубах

Прокладання силового кабелю у трубах застосовується у випадках, коли необхідно додатково захистити провідник від агресивного навколишнього середовища, негативного впливу вологи, механічних пошкоджень, пилу або тиску ґрунту. Особливо поширений даний спосіб прокладання при перетині підземних кабельних трас з автомобільними і залізничними дорогами, трамвайними коліями, трубопроводами, в’їздами у гаражі та двори, при ймовірності розливу агресивних рідин і металу, а також на ділянках з блукаючими струмами.

Труби можуть використовуватися при прокладанні кабелів у траншеях, каналах, блоках, при безтраншейному прокладанні, для прихованої і відкритої електропроводки по зовнішніх стінах будівель та всередині приміщень (під стелями, по стінах, у стінах, фундаментах, перекриттях, під підлогою та всередині інших конструктивних елементів).

Втім, найчастіше прокладання силових кабелів у трубах використовується при розміщенні провідників у землі. Застосування труб дозволяє розташувати в одній траншеї одразу кілька паралельних кабельних ліній і кожну з них захистити від можливих пошкоджень. Для монтажу можуть використовуватися металеві, пластикові, металопластикові, керамічні, азбестоцементні та інші види труб. Матеріал підбирається виходячи з особливостей ґрунту, режиму експлуатації, перетину струмопровідних жил, рівня вологи, механічного навантаження на ґрунт і загальної економічної доцільності. При цьому діаметр труби повинен бути у 2-3 рази більшим за діаметр кабелю, що знаходиться всередині.

Металеві труби виготовляють з міцного сплаву з належними параметрами міцності, що дозволяють витримувати тиск ґрунту. Найбільш міцними, надійними та довговічними є сталеві труби, проте їх суттєвим недоліком є схильність до корозії. З цієї причини для прокладання кабелів використовують вироби з оцинкованої сталі, найбільш стійкої до корозії порівняно з іншими металовмісними виробами. Саме сталеві оцинковані труби забезпечують найвищий ступінь захисту і обмежують вплив електромагнітного випромінювання на оточуючих. А з метою запобігання корозії, такі труби також додатково покривають спеціальними фарбами.

Використовуються металеві труби у місцях, де існує небезпека пошкодження комунікацій при проведенні земляних робіт, а також при наявності сильного тиску на лінію: над лінією проходить дорога, стоянка для машин, в’їзд у гараж, розташоване важке або вібруюче обладнання, є небезпека просідання ґрунту, зсувів та землетрусів. Прокладання силових ліній у сталевих трубах застосовується також для розведення у гарячих цехах, у разі небезпеки попадання іскор, у вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях. У дерев’яних будівлях або при монтажі проводів по дерев’яній обшивці допускається використання тільки металевих труб або металорукавів.

У побуті металеві труби найчастіше використовують для підведення освітлення у дерев’яних будівлях – сараях, лазнях, літніх будиночках та альтанках. А от у квартирах живлення світильників та проводку розеток виконують з використанням полімерних матеріалів.

Пластикові труби є дещо менш міцними порівняно зі сталевими, але теж забезпечують потрібний рівень захисту від механічних пошкоджень і негативного впливу навколишнього середовища. Сьогодні саме цей матеріал вважається найпрогресивнішим. Він зручний у роботі, довговічний, не схильний до корозії та гниття, дешевий, легкий, міцний, стійкий до окислення і вологи, тепло- та електроізолюючий з хорошим співвідношенням якості та терміну експлуатації.

Найпоширенішими різновидами пластикових труб є:

– полівінілхлоридні труби (ПВХ) – можуть мати одношарову або двошарову конструкцію стінок, відрізняються низькою електропровідністю, не займаються під впливом відкритого вогню і не підтримують горіння. При цьому нестійкі до ультрафіолетового випромінювання, режиму високих температур і стають крихкими у разі значного охолодження, а тому застосовуються переважно всередині приміщень;

– поліпропіленові труби (ПП) – не поширюють горіння, стійкі до підвищених і знижених температур, еластичні, здатні витримувати значні ударні навантаження. Водночас нестійкі до ультрафіолету та використовуються для прокладання електричних проводів і кабелів у приміщеннях масового користування;

– труби з поліетилену низького тиску (ПНТ) – відрізняються розширеним діапазоном робочих температур, еластичні, міцні, стійкі до ультрафіолетового випромінювання, морозів, опадів та агресивного середовища. До недоліків матеріалу можна віднести здатність ПНТ труб підтримувати та поширювати горіння. З цієї причини вони використовуються для прокладання зовнішньої електропроводки і монтажу електромереж всередині вогнестійких матеріалів: зокрема, у стяжках з бетону, цементного розчину, штробах всередині штукатурки і для прокладання в землі.

ПНТ зарекомендував себе як високоекономічний гнучкий матеріал, що чудово підходить для використання на трасах і великих територіях, а також не вимагає додаткових витрат на з’єднання.

Найбільш популярними на сьогоднішній день у споживачів є труби ПНТ і ПВХ. Існує кілька різновидів таких виробів: гладкі (гладкостінні), гофровані та двошарові (двостінні).

Гладкі труби є досить жорсткими і використовуються для монтажу прихованої і відкритої електропроводки по рівній поверхні всередині та поза приміщеннями: прокладання по фасадам споруд, всередині сильно запилених та вологих приміщень, у складських і промислових будівлях та при прихованому монтажі у стелях, стінах і підлогах, виготовлених з негорючих матеріалів.

Гладкі ПНТ труби бувають неармованими з одношарової конструкцією стінки – використовуються для прокладання кабелю у цегляних стінах, бетонних конструкціях і підлогових стяжках та двошаровими армованими сталевим дротом – застосовуються для захисту кабелів машин, верстатів та інших рухомих механізмів.

Гофровані труби, на відміну від гладкостінних, досить гнучкі і застосовуються для кріплення по нерівних поверхнях. Вони здатні обігнути перешкоду при монтажі системи будь-якої складності і використовуватися для прокладання криволінійних магістралей.

Одношарові гофровані труби виконані з рифленої поверхнею з двох сторін і використовуються для поверхневого монтажу.

Двошарові (двостінні) вироби мають гладку внутрішню оболонку з поліетилену високого тиску (ПВТ) і гофровану оболонку з ПНТ. Така конструкція має підвищену жорсткість, що дозволяє трубі витримувати значні навантаження, а наявність гладкої внутрішньої поверхні труби дозволяє легко і швидко протягнути будь-який кабель. Це, у свою чергу, полегшує монтажний процес, забезпечує мінімальне тертя і збільшує тривалість терміну служби кабелю. Двошарові труби переважно застосовуються для прокладання в землі.

Випускають поліетиленові труби різної товщини та маси, так звані труби легкого і важкого типу. Легкі (з тонкими стінками) використовуються під час відкритого прокладання по поверхні стін або стелі, під конструкціями з гіпсокартону та в інших місцях, де відсутній прямий тиск на проводку. Важкі товстостінні застосовуються для захисту проводки, розміщеної всередині монолітних стін або горизонтальних перекриттів, для монтажу в бетоні, цементній стяжці, землі або штукатурці.

Також гофротруби випускають із зондом для протягування кабелю та без нього. Варіант з зондом оснащений спеціальним жорстким сталевим дротом, що суттєво полегшує протяжку кабелів та економить час на електромонтаж.

Азбестоцементні труби сьогодні використовуються досить рідко. Вони відрізняються відносною дешевизною, хорошими ізолюючими властивостями та не схильні до корозії. Але при цьому досить крихкі і не забезпечують необхідної міцності конструкції. Монтаж таких труб доволі складний у зв’язку з великою вагою азбоцементу, а сам матеріал виділяє канцерогенні речовини, які шкідливо впливають на здоров’я монтажників. Зараз такі азбестоцементні труби використовуються переважно при влаштуванні проходів для кабельних ліній у заливних бетонних конструкціях.

Керамічні труби виготовляються з обпаленої високоякісної глини та відрізняються міцністю, довговічністю, нейтральністю до агресивних хімічних складів, стійкістю до корозії, вологи і дуже високих температур. При цьому такі труби доволі крихкі, «бояться» сильних ударів, підвищеного тиску і дуже низьких температур, що додатково ускладнює їх монтаж. А також дуже дорогі і застосовуються досить рідко.

Існують також чавунні, бетонні та залізобетонні труби, які також застосовуються для прокладання кабелів доволі рідко через їх велику вагу і складний монтаж.

Труби з пластмаси, кераміки та сталі з’єднуються між собою спеціальними муфтами, фітингами або манжетами.

Монтаж кабельних ліній у трубах починають з розмітки і підготовки траси. У випадку їх прокладання в землі правила влаштування електролінії, глибина закладення, облаштування піщаної подушки, засипка та інші параметри будуть такими ж, як і при звичайному прокладанні у траншеях.

При прокладанні трубної електропроводки всередині будівель та споруд і на зовнішніх стінах на початковому етапі проводять попередні заміри елементів труб, складають замірний бланк для замовлення трубних заготовок та встановлюють опорні конструкцій і деталі кріплення труб. Далі виконується заготовка труб, що передбачає їх нарізку, згинання, підготовку і маркування прямих та кутових елементів. Наступним етапом робіт є прокладання труб. Воно повинно виконуватися таким чином, щоб виключити скупчення у трубах вологи або конденсату та потрапляння пилу, масла і емульсій. Для цього виконують ухили труб до спеціально встановлених протяжних коробок для стоку конденсату, а місця з’єднання труб ущільнюють. Без ущільнення допускається виконувати з’єднання труб при відкритому прокладанні у вологих та сухих незапилених приміщеннях.

При відкритому прокладанні одиночні труби кріплять скобами з однією або двома лапками. До опорних конструкцій труби кріплять скобами, хомутами та накладками. У разі прихованого прокладання труби у борознах «приморожують» алебастровим розчином з наступним закладенням штукатуркою. У підлогах і фундаментах труби кріплять до сталевої арматури або спеціальних опор.

Після виконання прокладання, з’єднання і кріплення труб проводять монтаж проводів та кабелів у трубах. Попередньо перевіряють надійність з’єднання та кріплення труб, знімають заглушки з кінців труб, продувають їх стисненим повітрям для видалення сміття та вологи, встановлюють на кінці сталевих труб пластмасові втулки і затягують у труби сталевий дріт (трос або канат) за допомогою якого і протягують кабелі всередину труб. У разі необхідності трос або канат може кріпиться до лебідки. Усі з’єднання та відгалуження проводів і кабелів виконують у сполучних і відгалужувальних коробках.

Як бачимо, монтаж кабелів у трубах – процес досить трудомісткий, що безумовно підвищує вартість прокладання. Проте перевагами даного способу є відмінний захист провідників від агресивного впливу різних чинників, механічних пошкоджень, корозії, мінімізація ризику загорання, а також порівняно повільний знос окремих елементів електрообладнання та тривалий термін експлуатації усіх компонентів мережі.